Землі
Я припадала до землі,
І слухала, як билось серце.
Ти дарувала мені хліб,
Поїла з чистого джерельця.
Ти призвичаїла мене,
Стернею поколовши ноги,
Сміятись – швидше біль мине.
І на важких життя дорогах.
Це знадобилося мені,
Бо я не плакала ніколи.
А припадала до землі,
хвора.
Прибита горем немалим,
Одірвана від свого краю,
Від тебе, рідної землі,
знаю:
Я проживу ще день чи два,
А потім серце закровиться.
Бо в грудях стукає жива
Одрібка рідної землиці.
