24.12.2013 14:18
для всіх
182
    
  3 | 3  
 © Русин

Іще не осінь, та нема вже літа...

Іще не осінь, та нема вже літа.

Журливий дощ виспівує пісень.

Потоки дощові нові корита

Торують у моїм дворі щодень.


Жовтіє листя якось неохоче.

І вже злітає долу де-не-де.

І носа запах осені лоскоче,

Яка до нас невпевнено іде.


Вона, немов соромиться, крадеться,

Навшпиньки, ледь ступаючи в траву.

На гілках саду павутинням в`ється,

То кине з неба хмару-булаву…


Одного дня, це трапиться раптово,

Вона загляне прямо у вікно.

І ти побачиш ранком на Покрову,

Лежить жовто-червоне полотно.


Воно укрило все до виднокраю,

Намочене дощем, немов сльозами.

Ніяковіє ліс зелений з краю –

Насупився хвоїнами-бровами.


Ти прошепочеш: "Осінь…" на світанку,

Здригнешся захололими плечима.

Вона уже чекає нас на ганку,

Тупцюючи на дворі за дверима…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.12.2013 12:52  Оля Стасюк 

Красивий вірш, тільки, мабуть, трішки збивається ритм із передостанньої строфи.

 24.12.2013 11:35  Тетяна Белімова => © 

Гарно!
"Жовтіє листя якось неохоче," - дуже влучно, як на мене! Ніхто не хоче наближення кінця...

 24.12.2013 03:02  Ганна Коназюк 

Дуже гарно! Чудова картина ранньої осені!