Ти бачив серцем і чув душею,
Летів за птахами, за мрією своєю,
Ти хотів як вони заблукати у хмарах,
Закутатись в ковдру висот ніжних чарах.
Душею відчув, що летіти не можна,
Та серце безбожно кричало злітай,
Злетів в небеса наче пташечка кожна,
Та впав з висоти, хоч і бачив там рай.
Почуття нас підносять у неба висоти,
Хоч розум з душею благають: «Постій!»
На світі прекрасно взаємно кохати,
Лиш розум приводить до мислимих дій.