Ми оселились поза зоною досяжності,
Ніхто нас там знайти не міг,
В очах вселився промінь радості
І тепла ковдра біля ніг.
Ми пили чай зі смаком радості
І день проходив в такт життя,
Жили ми поза зоною досяжності,
Бо ж нам не було вороття.
Ми ставили у воду квіти зірвані,
Вони нагадували чимось нас,
Вони як ми від всіх відірвані,
Ніхто вже не рахує час.
Гарячий подих слів забутих
І сльози повні радості
І тільки ми змогли відчути
Як жити поза зоною досяжності…
