На межі весни
після майдану
Не хочеться в театр, на прем”єри,
Там зараз тільки марево куліс.
От я сьогодні бачила... Венеру!
І у комети – дуже довгий хвіст!
Бджола, ще млява, віднайшла підсніжник,
Кошлатий джміль пихтів, як паротяг.
Он вітер ще й, зимовий перебіжчик,
Злітав у соснах... І в сосні застряг.
Отак і ми давно уже застрягли.
Куди іти нам? Уперед? Назад?
Дивіться – вже ж весна до сонця спрагла,
Прийде весна, це, людоньки, не жарт!
І що весні ми скажем? Подолали?
Вона що скаже? Тільки промовчить?..
Пора тепер щось думати загалом,
Бо знову в Україні задощить...
І сили всі, – слабенькі, недозрілі, -
Розсиплються, як зерна після жнив.
Он я... Венеру... Зранечку... Зустріла.
Її також Меркурій загубив.
