26.02.2014 11:48
for all
150 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Русин

Чи не щодня пригадую дитинство...

Чи не щодня пригадую дитинство,

Мабуть тому, що надто постарів.

І так мене захоплює це дійство…

Я б розповів, аби достатньо слів…


Стара хатина, тут жила бабуся.

Блукав поміж дерев я у саду.

Нема хатини, й я не повернуся,

Щоби лягти в садочку на траву.


І так мені, хоч плач, не вистачає

Почути вдень, як ляскає батіг.

То мій хрещений коней підганяє,

А я злякався і до мамки втік.


На ганку мати з батьком розмовляє.

Собака в буді, а на призьбі кіт.

На горобині птах якийсь співає…

Невже для мене створено цей світ.


Були моїми стежка з перелазом,

Солодка вишня й яблука в саду.

Я полюбив усе оце одразу.

Бо все було до серця, до ладу.


Моє дитинство – вічно юна чічка,

Яка цвіте у пам`яті роками.

Яке на вітрі в`ється наче стрічка,

Що зачепилась між чагарниками.


Я майже все забув, не пам’ятаю,

Та дивні відчуття завжди зі мною.

Я був щасливим, це я точно знаю,

На цій землі з красою неземною.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись