Життя збігає, наче мить...
Життя збігає, наче мить...
Ти ж не спиняйся в нім ніколи.
Дитинство швидко пролетить –
Візки, садочки, далі - школи.
Ти ще малий - зерня проросле,
Радієш сонечку й дощу.
Пізнати хочеш все доросле:
- Дитинство я не відпущу! -
Ти скажеш це.
Проте, немов той пагін,
Росте і листя випуска,
Зростаєш ти, і вже дитячий гомін
У юнь квітучу все ж перероста.
Перше кохання і жага до знань –
Перед тобою світ нових пізнань.
Буяє зелень у душі твоїй, а серце,
Здається, просто вискочить з грудей.
Тобі подобається світ – і все це
Вже надиха тебе на втілення ідей.
А далі цвіт – і власні діти,
Котрим свої знання передаси.
Навчиш любити їх і просто - жити
Радіти сонцю і добро нести.
Життя, мов мить – згадаєш це ти,
Коли на скроні попіл упаде.
Нічого не змінить й не повернути -
В душі весна, та зовні осінь вже.
І мимоволі, лиш сльози краплина
Поверне всіх, кого ти поховав.
Бодай на мить, та мить, нажаль, не спинна.
Впродовж життя ти всіх їх пам’ятав.
І мов пожовкле листя в вирі вітру,
Останні роки скануть в небуття.
Бо кожен має в світі власну міру,
Останній видих... і кінець життя...
Життя збігає, наче мить...
Ти ж не спиняйся в нім ніколи...