Привіт із дитинства
з рубрики / циклу «Моє життя - мій скарб»
Тричі упрівши за день, повертаю з роботи,
Мрію – до хати дочовгати – кроками втілюю.
Мирно і класно мені, та з під’їзду навпроти
Раптом порушує гуркіт вечірню ідилію.
Автор цього «землетрусу» – маленький хлопчина,
Вихором, з криком і тупотом, підстрибом заячим
Висадив двері благенькі прожогом з коліна,
Довгими чергами шлях до мети прокладаючи.
– Тра-та-та-та!!! – І попадали вороги кляті.
Хлопцеві весело, він не боїться нікого.
Легко в уяві людину життя позбавляти,
Звикнувши змалку сміятись із болю чужого.
Сентиментальність… Бабію? А може – старію?
Краще до кепського миру, ніж гарного бою?
Щедро картинками давніми пам’ять рясніє.
Як тут себе не впізнати в малому герої?
Донецьк, 14 березня 2013 року
