Приречена схожість
Не варто мовчати – тоді закричи.
Не хочеш сказати – тоді напиши.
Не можеш заснути – запалюй вогні.
Не віриш у правду – не вір і брехні.
Ти ще не помітив приречену схожість,
Не знаєш, що з’єднані наші дороги.
Та руки уже потирає Ворожість,
І сипле нам солі під зранені ноги.
Однаковий відблиск у наших очах,
Однакові іскри у наших серцях.
І шкода, що я зрозуміла запізно:
Ми маємо бути хоч трошечки різні.
с. Струсів,
