12.03.2014 10:09
для всіх
190
    
  3 | 3  
 © Наталка Янушевич

Весна ще дика і ще холодна.

Шевченку двісті.

І натовп змінюється в колону –

Недобрі вісті.

Бо цідять море крізь чорну цятку,

Крізь перший постріл…

А я ще вчора купити встигла

Новеньку постіль.

Стелю так рівно і так відразу,

Ще й заправляю.

Моє коріння, моя образо,

Моя… не знаю.

Моя свободо (сказати треба),

Моя свободо,

Неначе й небо, весняне небо

Вже є в народу,

А снів немає, давно немає –

Саме мовчання.

Воно німує і обіймає,

Воно – востаннє.

Завмерла брунька, мовчить коріння,

Немає рими –

Жалі розлиті солоним морем

Ген аж до Криму.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.03.2014 22:42  © ... => НАТАЛЯ ПАНЬКІВ 

Бо постіль = спокійний сон, а який же він зараз спокійний? Отак і виплелось.

 12.03.2014 19:26  Світлана Рачинська => © 

Дуже образно і своєчасно... Чудова, хоч і сумна поезія!

 12.03.2014 15:22  НАТАЛЯ ПАНЬКІВ => © 

сумно. так символічно про свободу і нову постіль... моє чудово

 12.03.2014 13:46  © ... => Тетяна Белімова 

Таню, от на цій думці я себе й упіймала: такі прості мирні речі хочеться робити, а це вже тільки ілюзія миру.
Думаю, ми переможемо.

 12.03.2014 13:45  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Знаєте, Іміз, не могла себе змусити і це навіть записати, все якось усно віршувалося. Плачу, як усі, молюсь і плачу. І сподіваюсь.

 12.03.2014 11:47  Ірина Затинейко-Михалевич 

не вистачало мені ваших поезій...
зболені слова - коли і слова від болю вигорають і рими...дуже близький стан...

 12.03.2014 10:16  Тетяна Белімова => © 

Про постіль... така ніби незначна деталь. А так чіпляє! Шевченку - двісті, натовп шикується в колони, горе розлилося аж до Криму...
Все у одвічній українській парадигмі? Коли ж уже вдасться її змінити??? Ніби вже здавалося все, коли тиран пав, хай і кривавою ціною! Але коло замкнулося і знову попереду боротьба і невизначеність??? Важко.