Зерна Людяності
Посіяні зерна людяності
Сходять паростками,
Пробиваються крізь серце,
Що приречене колись зупинитися,
Крізь стіни всередині,
Які обов`язково з часом впадуть,
Крізь вени,
По яким втікає сама від себе
Червона до чорноти
Гаряча кров.
Крізь день, що поки ще
Сьогоднішній,
Крізь невідоме туманне
Майбутнє,
Крізь перспективи,
Які зникають, неначе пісок
Між твоїми пальцями,
Крізь твої недовірші,
Крізь твої думки,
Крізь погляд,
Від якого розбивається скло
На годиннику
І тріскають екрани
Смартфонів.
Крізь дотик,
Від якого перехоплює подих,
Крізь крок,
Від якого сам час горбиться
І старіє.
Крізь всесвіт
Безкінечний, як хороша музика,
Простягнутий між планетами
Срібним зоряним полотном.
Крізь мрію,
Яка обов`язково здійсниться,
Хоч поки не знає про це.
Крізь простір,
Що повниться навколо
Відлунням і стоголоссям
Забутих, живих
І ще не народжених людей.
Крізь діток,
Оцих хлопчиків та дівчаток,
Що бігають серед нас
Сміючись і радіючи
Кожному новому дню
Посіяні зерна людяності
Сходять паростками.
(по дорозі із Рівного у Здолбунів), 14.03.2014р.
