Музика
музика як вічність.
мелодія як безкінечність.
не потрібні слова - вони зовсім даремні.
пісня і без них робить свою справу.
вона не торкається до тебе ласкаво.
вона грубо, майже брутально,
роздирає твої груди
і тягнеться своїми тонкими
тендітними і вишуканими пальцями
до твого жевріючого серця.
вона обережно бере його у свою долоню
щоб відчути,
чи воно ще живе,
чи воно ще б`ється,
чи воно ще переганяє кров
через нев`янучі вени та артерії
твого ледь живого організму.
вона хоче відчути стукіт твого серця.
вона хоче почути його роботу.
вона хоче знати,
що воно працює не даремно.
працює не тому,
що так закладено природою,
не тому, що не може не працювати.
музика хоче знати, що твоєму серцебиттю
є хоч якийсь сенс,
що твоє життя хоч щось та значить,
що твоє життя не пусте,
що воно наповнене співом птахів,
запахом теплого літнього дощу
і дорогими твоєму серцю людьми.
музика хоче знати,
що ти маєш для кого жити
і що твоє життя - це справді життя,
а не якесь безцільне існування.
якщо ж твоє серце мертве,
музика бере його ніжно у свою долоню
і ритмічно стискає,
доки у тебе не з`явиться пульс,
доки ти не почнеш жити.
музика - майже як люди.
одні питають дозволу увійти у твоє серце,
інші стукають у двері твого серця,
ще інші - грубо вибивають ці двері
і мовчки, сміливо заходять.
одні обережно беруть твоє серце у руки,
щоб ніколи його не відпускати.
щоб воно завжди стукало свою мелодію
і щоб ти не забував, для кого живеш.
іншим... іншим байдуже,
якщо твоє серце мертве...
вони зрадіють ідеальній тиші
всередині тебе і тому,
що твоє серце не б`ється,
зрадіють теж...
але музика - майже як люди.
люди - майже як музика.
музика - як вічність.
вічність без рамок.
вічність без меж.
07.02.2014р. [01:51]
