Так сталося, що смерть зайшла до мене
1.
так сталося, що смерть зайшла до мене -
погомоніти, чарочку хильнуть.
сказала, що вона усього суть,
не переймався щоб я сьогоденням;
тепер вона і світ мій, і богиня,
моє натхнення і моя печаль;
що їй мене ніскілечки не жаль,
бо всі ми, люди, зліплені із глини.
хильнула ще й промовилася стиха -
їй мріється людським життям пожить.
...я чув усе - але ж вона мовчить!
перехрестився я із того лиха -
і хату всю осяяла весна.
куди й поділась темрява зі снами.
2.
то ж навесні я відійду у мирі...
коли розквітне білим цвітом сад,
душа моя злетить в туманний вирій.
можливо в рай, або ж - в пекельний чад...
яка різниця! ліпшим світ не стане,
не стане й гіршим за минулих літ
і з вій моїх злетить сльоза остання,
останній подих видохну у світ -
я перейду на інший бік чекання,
немає де ні часу, ні буття.
загублений у просторі мовчання,
у рух століть вдивлятимуся я.
вдивлятимусь безколірно, байдужо
і від жалю у розпач не впаду...
3.
закохана у пісні солов"їні,
у місячне осяяння ночі,
у вітерець, що в листі тиховійний,
душа до мене мовила -
мовчи!
забуть про сум за втраченим коханням,
за ласками і ніжністю обійм,
за пристрастю палкою до світання -
не дорікай у спогадах собі.
згадай про те, як буря налетіла,
зривала листя й плутала гріва,
коли гроза у блискавках гриміла...-
хіба ти чув прощальнії слова? -
...втішала так золотострунна щиро
дарунок муз, душі чарівна ліра
