Роздуми
Сльозинки, мов росинки, покапали з очей,
Як зіроньки на небі, недоспаних ночей.
Не було тепла й ласки із малих моїх літ,
Не було чудо-казки, лиш безліч моїх бід.
Я все життя не знала турботи і тепла,
Все щастя вимітала страшна журби мітла.
Всю ніжність і любов я рідним дарувала –
За все подяки й шани ніколи я не знала.
Народжена була - небажана дитина:
В Успіння Богородиці народин моїх днина.
Померла у цей день Марія – матір Божа,
Назвали мене Ніна, а це було не гоже.
Як світла душа Діви у небо відлетіла,
Так щастя і удача мене не захотіли.
Не дурна і не страшна, працювати вміла,
А лиш мала мить в житті, коли я любила.
Я чекала повсякчасно турботи і ласки,
І ніжної, приємної, прекрасної казки.
І від батьків, й чоловіків казки я не мала,
А все ж на мить щасливу надію плекала.
Та не мала щастя я, і не буду мати,
Почуття мої душевні нікому не знати.
В цьому я переконалась за всі свої роки –
Тяжкі були і нестерпні життєвії кроки.
Після всього біль утрати, тяжка біль страждання,
В рідних людях найдорожчих лиш розчарування.
І лиш Бог один - відрада, віра і надія,
Неповторна любов щира, нездійсненна мрія.
18.08.2013