ОЛЕКСА ДОВБУШ
Вітер вербам коси заплітає…
Сивий сум опришків огортає:
- Вітре, вітре, може ти промовиш -
Де наш батько, де Олекса Довбуш?
- Довбуша у горах не зустріти,
Кажуть, у бою Олексу вбито…
- Як ти міг цю чутку підхопити?
Кулею отамана не вбити!
Інша звістка хлопцям серце крає:
- Смерть дала йому ворожка злая!
- Ворожбі Олексу не здолати,
Вся земля Олексі – рідна мати,
Відвела б від нього чарування…
- Кажуть, він загинув від кохання.
- Знаємо – кохання може вбити,
Та людей не міг він залишити,
Вистояти він знайшов би сили!
- Зрада чорна Довбуша згубила!
Коли так – нехай земля ридає,
Коли так – надії вже немає,
Можна всі препони подолати,
Та страшна й нещадна
підла зрада!
Гей - но, хлопці, чом ви невеселі?
Спалахнуть нехай панів оселі!
Хай заграва понад світом лине
На пекучих полум’яних крилах!
Хай на сполох б’ють церковні дзвони!
По Олексі
наш вогненний спомин!
