30.04.2014 21:08

18+

431

4 | 4

 © Оля Стасюк

Моя душа

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

Летять хмарини. Пролітають миті.

Всі різні – то з промінням, то з дощем.

Я довго вчилась Душу розуміти,

Але із нею сварюся лише.

Сьогодні знову. Дня ще не минуло

Відтоді, як образилась Душа:

«Дощу би нам…» - раптово так зітхнула.

«Багато хочеш!» - перебила я.

А ще колись, коли примчала осінь,

Лиш мить тепла просила я в Душі.

Вона нервово стрепенулась: «Досить!

Сідай собі й пиши свої вірші!»…

Я знаю, це болюче. Так не треба.

Приходять часто ще й думки вночі:

В одному тілі і під спільним небом –

І різні, різні, різні, хоч кричи!!!

Стосунки не врятує тут розлука,

Хоча кортить. Вже надто припекло.

Моя душа – немов болюча мука,

А я їй  - як в`язниця, ще й давно.

Вона ж багато попсувала крові,

То хай хоч зараз біль цей промине…

Погоджуюсь. На всі твої умови.

Хай буде дощ. Лише не муч мене…