Вклоняюсь низько я чолом,
Молюся тихо Богу,
Щоб лихо в вічність відійшло,
А серце б’є тривогу.
Війна – це жах на всі віки,
Невинні жертви всюди,
Людьми хтось грає залюбки,
Яка розплата буде?
У 43-му мій дід,
Пішов, сльозу змахнув,
Діток обняв біля воріт,
Загибель свою чув.
Хто бійню бачив, то був жах,
Ще плачуть старожили,
З лопатками ішли в руках,
А танки їх місили.
Місили, мовби те багно,
Ще й з кулеметів били,
Лягло червоне полотно,
І вороги раділи.
То вороги були та годі,
І не було їм віри,
Скажу вам правду при нагоді,
Ми віру ту згубили.
За рідний край загинув дід,
Йому уклін і шана,
Давно змінився білий світ,
Ятриться в серці рана.
Рана ятриться за мій край,
За безлад у країні,
Проклятий ворог пам’ятай,
Ми вірні Україні.
м. Славута,
