11.05.2014 15:55
for all
252 views
    
rating 5 | 4 usr.
 © Ганна Василевська

Звичайний художник

Був вересень. Медово-янтарний, чистий. Листя, ще зелене, ніби казало: «Не все ще втрачено, осінь далеко». Сонячний серпанок марнував старіючу траву і розуми молодих людей запевняннями, що вони все встигнуть, а поки можна витрачати час на розваги. Павутиння бриніло у повітрі солодкою піснею, а братчики, здавалось, усміхались справжніми людськими обличчями. Хмарне небо ховало місто від спеки і необдуманих кроків.


Маленькі квіточки ніби приязно дивились на дев’ятнадцятирічного хлопця, що з захопленням роздивлявся місто. Він приїхав до Відня в останні місяці хвороби матері, щоб скласти іспит в академії. Хлопець був бідно вдягнений, при собі мав лише великий згорток власних малюнків. Він був у повній впевненості, що іспит складе жартома. Адже в реальному училищі його вважали найкращим малювальником у всьому класі, а з тих пір здібності до малювання збільшилися у великій мірі. Гордий і щасливий, хлопець був цілком упевнений, що легко впорається зі своїм завданням.


Все частіше його розум відвідувала в’їдлива думка: його талант кресляра перекриває талант художника. І він зрозумів це ще під час першої мандрівки у Відень. Неймовірне місто зачарувало юнака неперевершеністю архітектурних споруд. Він не міг відвести свого погляду від них, а вони споглядали на нього з висоти своєї довершеної величі. Кам’яні брили Відню купались у похмурому повітрі і не зводили погляду з дивакуватого юнака. Він відповідав їм своєю повагою і захопленням. І другий візит до них обіцяв стати чимось на кшталт переламного моменту.


Три мойри безупинно пряли людські долі, серед яких товста коричнева нитка життя невідомого художника поступово впрядалась з іншими коричневими нитками у цупке полотнище. Поряд з коричневим створювалось криваво-червоне полотнище. Через тридцять один людський рік два полотна повинні були з’єднатись, що потягне за собою безліч порізаних ниток. Мойри це знали. Також їм було відомо, чи складе юнак іспит, чи ні. Вони знали наперед долю цілого людства.


Хлопець вийшов з академії засмучений та зосереджений. Хробак сумніву, який нещодавно точив його, тепер тріумфував: «Так, хлопче, твій талант кресляра перекриває талант художника настільки, що художник з тебе ніякий». І чоловік, що дивився його картини хвилину тому в академії, сказав: «Так, хлопче, твій талант кресляра перекриває талант художника настільки, що художник з тебе ніякий. Тобі треба вчитись на архітектора». І Відень, похмуро споглядаючи крихку людинку, по-віденські казав: «Так, хлопче, твій талант кресляра перекриває талант художника настільки, що художник з тебе ніякий». Здається весь світ травмував душу митця своїм байдужим голосом, що промовляв байдужі слова: «Так, хлопче, твій талант кресляра перекриває талант художника настільки, що художник з тебе ніякий».


Засмучений хлопець почимчикував світ за очі. Те, що надихало його на великі вчинки і неймовірне майбутнє зробилось попелом з сигари дряблого старигана, що колись позбувсь своїх мрій і тепер годує голубів від нудьги. Він теж колись стане дряблим і старим, буде прозябати на вулиці під гнітом буденщини, якщо не помре раніше від лихоманки чи тифу. І хіба за цим він приїхав у Відень?


Мойри пряли безупинно. Атропос, та що Невідворотна, випадково обрізала товсту криваво-червону нитку, що була тісно сплетена з товстою коричневою. Інші мойри спохмурніли. «Що робитимемо?», – спитала прядильниця Клото. «Кинемо жереб», – безпристрасно відповіла Лахесіс.


Весь світ став для хлопця сірим та пласким. Він йшов, просто щоб йди. Сенс життя розчинився в кавовому повітрі старого міста, що дарувало його юнакові і потім так жорстоко вкрало. «Що ж далі робити? – міркував хлопчина. – Може справді піти вчитись на архітектора? Але ж потрібен документ про закінчення школи, якого немає. Якби доля дарувала мені шанс!»


Минуло десь п’ять хвилин з моменту краху молодого життя, коли з академії вибіг схвильований чоловік. Він важко дихав, намагаючись наздогнати хлопчину з великим згортком малюнків.


Юнак озирнувся, почувши чиєсь хрипотіння «херр…..херрр…..», і побачив руйнівника своїх мрій. Той намагався віддихатись. Нарешті, повернувши своєму малиновому обличчю природній колір, а свистячому голосу звичайний тембр, вимовив слова, що волею долі опинились на його язику і прагнули зірватись запрошенням до альма-матер талановитих людей Відня:

– Герр Гітлер, вас зараховано!



м. Червонопартизанськ, Луганська обл., 1 травня 2014


___________

Мойри - богині долі і призначення людей та богів у давньогрецькій міфології.

Публікації: Ганна Василевська

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 13.05.2014 07:08  Деркач Олександр => Суворий 

класний фільм 

 13.05.2014 07:08  Деркач Олександр => © 

Цікаво...шляхи Господні 

 11.05.2014 16:08  Суворий => © 

Альтернативна історія... Люблю цей жанр... Можу порекомендувати «Фатерлянд» за романом Роберта Харріса. Ось фрагмент:

 11.05.2014 11:26  © ... => Тетяна Ільніцька 

Так, він двічі намагався вступити до Віденської академії образотворчих мистецтв, але йому порадили навчатись на архітектора. 

 11.05.2014 10:30  Тетяна Ільніцька => © 

Цікаво. Художньо завершено. Можна навіть продовжувати далі. А чи мав такий факт місце у житті Гітлера насправді? Сподобалася вставка із Мойрами))) Органічно!