Місто
Заволочены дымом вязким
Вугільні та вугільно-сірі споруди,
С них стекает жёлтая краска,
Дихають вільно груди.
Контуры стихийно исчезают,
Жовта фарба емігрує в ліхтарі,
А они спокойно исцеляют
Місто, полуничні та суничні лікарі.
Провода плывут костлявой рыбой
По затертих вічних небесах,
Возвышается упрямой глыбой
Недолугий кам’яний хробак,
И с ленцой скользят автомобили
Через матово-скляні калюжі,
Жаль, что навсегда забыли
У самотності роки байдужі.
Жаль прокуренную улицу глухую,
Шкода спалахи ліхтарні беззмістовні,
Жаль, что в этой пустоте, ликуя,
Промовляючи голосно правди істотні,
Не сворачивая,
Вулицею
Бренно
Крокую,
Жаль, что трачу дни,
Хвилини та роки,
И шаги, шаги, шаги, шаги…
На воронами обглоданых ветвях
У чотири ранку почина світати,
Я узнаю –
Дивна річ! –
Что я должна,
В цьому світі просто існувати.
м. Луганськ, 16 лютого 2014
