Тій, що здатна на Дива
Мені не судило`ся...
забути щастя.
Поміж волосся... тво`го і волошок
все лине ніжний оклик,
все сяє посміх... твій.
Чи з під цих вій - погляд,
що я - на півшляху в обрі`й...
Мене все вилікуєш зовсім?
О, приречений, я - любові?
Немає іншої за тебе змоги.
Чия це - змова?
Коли...
...мені не судило`ся
забути щастя.
Немає вибору іншо`го
замість тебе у серці мо`му.
Адже` за мріями волосся
у волошках тво`го.
мене розпалює... забарвить серця оклик.
Метеликами замерехтять...
у посмішці умить...
мереживо - твоє намисто вій і... погляд.
Що канувши я... на півшляху в о`брій
пекельної пустелі порожнечь і поспіль...
Попіл?
Ні!
Лишень ти вилікуєш мене і зовсім.
Так, чи, невже, я є приреченим тобі,
о, моя любове?
Немає відповісти сил... бажання...
іншої змоги.
Це наша змова!
З тобою мова...
Разо`м... На самоті.
Мені не судило`ся...
Забути щастя.
Воно... в Тобі.