Тересчині ворота
Сухопутних військ Збройних сил України, місце постійної дислокації якої – у місті Яворові Львівської області.
Герої не вмирають...Герої не вмирають!!!
– Чи Ти, світе, звар`ював юш начисто? Чи мало було ти крови тогди, у тім житю, колим так рано овдовіла, шем і не жила, шем і не натішиласі тим житьом, не спізнала єго солодкости. Дитєм сама ще була, а юш в подолку колисала, як Союз той глупий воював з йще глупшим фашистом... Ніц нема страшнішого за войну! Йой, Матінко, спаси і сохрани, опікуйся Українов...", – глухо скавулів старечий вистражданий, проте міцний голос, порепаної зморшками жорстокого, до красивої колись жінки, часу... Зморшка на зморшці - засіяні на схудлому обличчі решетом невиправних втрат ще замолоду, коли бомби гуділи немедоносними бджолами над головами змордованих страхом, стражданнями війни... Коли пальця в бомбосховищі дитині сунула смоктати замість порожніх, виморених голодом, грудей. Ще повних вчора ситого жаттєдайного молока...
Нині приїхав післанець з воєнкомату: Остапа, її найсолодшого, найліпшого онука вбито сепаратистами при здійсненні АТО (антитерористичної операції) під Ямполем Донецької області...
– АТО!!! АТООООООООО? То так тепер войну називают? Йой!!! Йой! Матінко...Світе милий... Другу войну за житє не витерплю юш...
92 річна Тереска зі своїми закінченими чотирма клясами при польській гімназії не знаходила слів, які б вихлюпнули всю гіркоту печалі... З її скромним, проте життєво мудрим словниковим запасом, їй ніколи не бракло слів для вияву найголовнішого, чого потребує говорити жінка – слова любові, молитви, жалю, застереження дітям, онукам, тепер вже правнукам, трохи сердитості (пек-пек) для викиду негативу (якщо так можна висловитися про богобоязливу, завше мовчазну сільську жінку)... Оте і все, що їй потрібно було знати при тяжкій щоденній праці, аби висловити справжність буття, неоскверненість душі... Вся красномовність ховалася в її глибокому мовчанні. А зараз – добавилися тяжкі і незрозумілі для її давно беззубого рота слова "терористи", "сепаратисти", "АТО", "неофашизм"... Телевізор донька ще з зими революційної заборонила дивитися...
– Йой, Матінко милосердна...
Тересчина хвіртка щоденно, впродовж десятків років рипала від бажаючих замовити в Терески вишиванку із славнозвісним на всю Україну, неповторним яворівським орнаментом. Від далекої Аргентини, Австралії та Канади до рідного обійстя - уся дорога вишита вузлуватими Тересчиними пальцями яворівським хрестиком. Її вишивку впізнавали на кращих міжнародних етновиставках. Так і прозвали "Тересчина вишиванка". Як кажуть тепер "бренд, впізнаваний стиль, почерк". Президента (того, що вкраїнське вбрання любив) обшивала рідкісними старовинними орнаментами – нікому подібного більше не допасувала... Най знають Тересчину працю, красу на всім світі! Ще небіжка мамця Тересчина вишивала фелони самому Митрополиту Андрею Шептицькому. Родинне. Тереска лише вдосконалила, до ниток вплела неабияку наполегливість й терпіння, а головне - з любові все. З любові... День зачинався з молитви, вечір гас в подяці втомленій. Так доробилась від хвіртки до воріт... Від чотирьох власних клясів до закінчених інститутів своїх дітей... (Як ни я - то діти най зі злиднів вилазять головою, а не мозолястими руками). Від горювання за полеглим на війні чоловіком – до втіхи добрими внуками, правнуками... Ех...Тересчині молитви...Кілько їх вимовлено, вишиваючи, обробляючи гектари колгоспної земленьки. Звідти і та невластива сільським язикатим жінкам небагатослівність, відстороненість... Аскетичність...
"Помяни мене, Боже, по великій милості Твоїй..."
Дочекалася до внуків: усі такі панськуваті, геть не в неї вдалися: освічені, землю не оруть, хвости коровам не крутять, і, дякувати Богу, не пиячать по буфетах. Все знають, їздять по Європах, "програми комп`ютерні для норвежців розробляємо", розказував бабусі Тересці майже незрозумілою для неї мовою наймиліший їй Остапцьо... Марта, друга онука, викладає економічні науки аж у Гарварді... " А чи ще вздрить ту потіху перед смертю?! "Йой - в кого ж таке мудре те дитинча золоте вдалося...? Мартусю, дай Тобі Боже, здоровля, жи наш рід славиш там, за океаном".
Мирославцю, ще єден онука, хірургом став у воєнному госпіталі. У Львові працює. Слава Богу, жи не втікає за той кордон - та ж нашій Україні такі діти мудрі потрібні...Є кого в нас лічити! І до Прилбич близько зі Львова, тішить бабцю бодай приїздом на Паску і Святвечір.
– Казала Ганка Миронова, жи Мирославцю такі операції на серце робит, жи мало хто бересі за такі. Люди за него кажут - то добре... А сам сі нігди не похвалит передо мнов...Нігди...Такий немовний, як і я. Як бим знала, хто мій татуню, то бим оповіла, звідки такі гени моцні й мудрі в нашім роді...Силою чесного і животворного Хреста, Господи, Ісусе Христе, хорони нас від усього злого...
Олексій... Лесько – йше єден онука. Каже донька, жи в якомусь інституті в Америці нові лікарства розробляє. Каже мені "бабцю, таке лікартво зроблю, що люди старіти не будуть довго-довго...Нанотехнології прогресують". Ніц не розумію з того, що ми мовит Олексійцю, але мені юш не довго...Дякувати Богу, при пам`яті, обходжу ще сама себе, не стогну з болячок, п`ю натще серце чисту воду з медом, і не нарікаю на житє... "Царю небесний, утішетилю душе істини...", – важко вдихає повітря і молиться, молиться пошерхлими вустами...
Остапцю, наймолодший, з Норвегії в лютому вернувся – шанують його там... Як їм казала - програми складає для тих компутерів..."Бабцю - я програміст!" Та добре, Остапцю, жи Ти програміст, але женитися юш треба. Тридцятка минула - і ладний який! Найкрасніша дівка зу села би пішла за тебе відразу. Та чом із села? І зі Львова найліпша за Тебе піде... Зі школою найвищою! Бо мудрий мудру шукає. Але Остапцю жартує "Є бабцю з ким шпіліндрикатися - нема з ким женитися"... Йой! Який мій Остапцю файний... Наймиліший мені... Найсолодший!
Не планував приїхати, наймиліший Тересці, Остап – але як тільки прилетів з тієї далекої Норвегії, одразу до Києва, на Майдан – у Львівську сотню вступив, ту, котру на Інститутській снайпери розстріляли, ту, яка першою пішла під символічну Львівську браму біля Жовтневого палацу під кулі. Ту, яка стала небесними галицькими ангелами, поповнивши ряди Небесної сотні.
Живим!!! Лишився живим! Тільки після всіх похоронів побратимів аж чорним вернувся додому... Постарів за місяць, мов "вуйко зроблений коло коней"... Волосся молоком забіліло за три нещасних дні лютневих...
– Остапцю-Остапцю!
– Бабцю! Бог і Україна понад усе!!!
– Премилосердний Боже! Твоїй всемогутній опіці я вручаю свій дім, родину й усе, що маю і чим володію. Благослови, Боже... – шепотіла молитву Тереска.
Не поїхав в ту Норвегію чомусь більше! На свою державу буде працювати. Вірив! Вже й документи почав оформляти в податковій. Приватним підприємцем стане, в себе вдома. Хвалився – жодної копієчки "взятки" не дав! Принципово! І іншим покаже, як слід господарувати чесно на своїй землі. Приміщення знайшов під офіс – коло самої Ратуші дали відважному майданівцю, активісту, розумнику, прийдешній надії. Нова генерація інтелектуалів України. Набирав команду – хлопці з Києва і з Європи на його заклик додому почали вертатись – невже на себе запрацюємо? Невже корумповану нечисть гнилу вигнали з хати? Не на австрійся, англійця, норвежця, як вчора, гаруватимемо. На себе! На благо України! Якраз час! Коли, як не зараз??? І це не пафос – це порив душі! Скільки ідей! Наснаги! Енергії!
А схід стогне від куль... Це ж наша єдина земля! Пішов у воєнкомат. Стояв у черзі кілька годин – записали нарешті. Десять автобусів з молодими сміливими, найкращими хлопцями виїхало із Яворівського полігону. Матері на асфальт лягали, бойкотували, дорогу перегороджували собою, не впускали незахищених нічим дітей на це АТО... Без жодного бронежилиту...Знали, що їдуть на справжню жорстоку війну з бандитами, без жодних правил...Сини жаліли матерів, але рвалися вперед. Вистрибували з автобусів і лісами втікали з Яворівщини, а там вже автобуси їх доганяли і везли під Донецьк... Несвідомих українців рятувати їхали "бандерівці-людожери"...
Молилася Тереска кожен день, аж висохла геть, як хабинка. Червень чорними нитками вишивався на полотні України в її втомленій голові. Згорбилася до самої землі – змаліла, менша за свою паличку куструбату зробилася...В церкві коло фани Матінки Божої в крилосі молилася і маліла до росту дитинчати...
"Остапцю...Остапцю...Ти мій найсолодший..."
"Груз 200" прибув з самого ранку, теплого червневого ранку, як тогди, у 41-шім, з-під Ямполя Донецького... Тилько зараз 14-тім... Цифри, як вишивані червоним хрестики, випадково переплутані на полотні. Ще й не розвиднилося добре, а Тереска юш новий день прославляла...
Тересчині ворота навстіж відкриті...Обора така пуста і темна – і машина посеред подвір`я із тим незрозумілим для Терески надписом...Чи зрозумілим?!
– Певно вмерла юш від тих переживань... З тою войною, пся крев! Та ні... – біжать заспані сусіди, і дзвони гупають тривожно прилбицькі, – Йой, Остапцю! Тересчин онука, той що з Норвегії вернувся...
- Господи Боже, візьми свого слугу, раба Божого Остапа, до своєї вічної щасливості, бо він на Твоє милосердя надіється...
22.06.2014
