03.06.2014 23:00
лише 18+
436
    
  3 | 3  
 © Антоніна Грицаюк

Чорне і біле

Чорне і біле

з рубрики / циклу «Про долю»

Злилось в єдине, земля і небо, 

Життя невпинне, так певно треба.


Сльози солоні і пекучі, 

Котилися і не було їм впину, 

Хоч руки в тебе і могучі, 

Та не зігну я колом спину.


Немов той ряст топтав весняний, 

Сміявся – очі скаженіли, 

Вуста шептали мій, коханий, 

А сльози очі полонили.


За що кохала не втямки, 

Не можу й досі зрозуміти, 

Бувають і такі жінки, 

Які дають себе згубити.


Все перекреслила за мить, 

В безодню чорне відійшло, 

Душа, немов той лист тремтить, 

Дістала біле полотно.


На ньому сонячне проміння, 

Закинула небес блакить, 

Хороше маю я дозвілля, 

Щаслива кожна тепер мить.


Самотність зовсім не лякає, 

На серці спокій і тепло, 

Нехай тебе вона карає, 

Зі мною щирість і добро.



м. Славута, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.06.2014 16:18  Ганна Коназюк => © 

І таке буває в житті... Вірш реалістичний.

 04.06.2014 10:42  Тетяна Чорновіл => © 

Не дай Боже дожити, щоб кохання стало тягарем! (((
Та таким, що після нього й самотність здається щасливою та сонячною! (((
Ваш вірш заставляє замислитися над злими вибриками долі!