Чорне і біле
з рубрики / циклу «Про долю»
Злилось в єдине, земля і небо,
Життя невпинне, так певно треба.
Сльози солоні і пекучі,
Котилися і не було їм впину,
Хоч руки в тебе і могучі,
Та не зігну я колом спину.
Немов той ряст топтав весняний,
Сміявся – очі скаженіли,
Вуста шептали мій, коханий,
А сльози очі полонили.
За що кохала не втямки,
Не можу й досі зрозуміти,
Бувають і такі жінки,
Які дають себе згубити.
Все перекреслила за мить,
В безодню чорне відійшло,
Душа, немов той лист тремтить,
Дістала біле полотно.
На ньому сонячне проміння,
Закинула небес блакить,
Хороше маю я дозвілля,
Щаслива кожна тепер мить.
Самотність зовсім не лякає,
На серці спокій і тепло,
Нехай тебе вона карає,
Зі мною щирість і добро.
м. Славута,
