Монолог самогубці
Осінь вкотре нагадувала про себе холодним, ріжущим вітром. Безлюдний парк, повністю замело листям. Часто воно утворювало невеликі кургани. Вони були невеликі, і в висоту були ледве до половини висоти лавки. Парк всім своїм виглядом нагадував кладовище людських душ. Тільки в таких маленьких домовинах можна було б поховало ці мізерні душі.
Я йшов, і інколи бив ногою ці купки листя. Думки мої були зовсім легкими, але щось мене так і притискало до землі. Всі спроби відлетіти думками в світле місце, розвіяла картина яку я побачив в наступну секунду. На чистій та прибраній галявині, де люди вдень завжди влаштовують пікніки, була трапеза дещо іншого характеру. Два великих ворони ласували, недавно збитим голубом. Своїми масними клювами вони шматували тіло своєї здобичі. Враз один з хижаків поглянув на мене. Його погляд здавався мені таким знайомим. Цей погляд я бачу дуже часто. Бачу його в громадському транспорті. В банку, до якого щомісяця прихожу платити за взятий мною кредит. В очах своєї колишньої дівчини, той в момент, коли вона промовляла останні слова. Картина мені була неприємна, і я вирішив якомога швидше піти додому. Пройшовши далі, я відчував що ворон продовжував дивитись на мене. Здавалось що він вичікує коли я буду особливо слабкий. А потім здійметься в небо, і прямуючи до мене, вчепиться своїми пазурами в мою й без того ослаблу спину. Думки про це, перебив телефон. Нагадування на телефоні нагадувало що мені за розкладом треба було лягати спати. Та я чудово розумів, що сьогодні день буде не за звичним режимом.
Підходячи до залізничного вокзалу, що стояв неподалеку від місця де я живу, я побачив звичайну для цього місця подію. Вона розвивалась за звичайним сценарієм. Бритоголовий хлопець та його нафарширована металом подруга сиділи на сходинках біля входу. Хлопець з великим ентузіазм доводив дівчині що вона не була вірна йому.Та значний вміст алкоголю в крові дівчини, не дозволяв їй лаконічно пояснити свою позицію. Вона не могла чітко вимовити жодного слова, а тільки вішалась на хлопця. Та мене це не цікавило, адже через десять хвилин я був вже біля свого дому.
В моєму будинку вже не було жодного вогника. Надгробок тріснутої хрущовки, зовсім не привітно зустрічав мене. Велетенські двері ніколи не зачинялись. Тому шукати ключі я почав вже біля своєї квартири, на четвертому поверсі. Без великого бажання я зайшов в свою порожню квартиру. По всюди була темрява, і деякий час, я просто насолоджувався нею. Увімкнувши світло я побачив свою пусту квартиру, і від цього стало ще гірше. Роззувшись я пішов до ванни освіжити себе. Відчинивши двері, одразу звернув увагу на павутину в кутку навпроти мене. Підійшовши ближче я побачив там павука. На той час мені здавалось що це по- справжньому потенціальний співрозмовник. Взявши з кушні стільця я пів навпроти нього і розповідав про те як я провів день. Як бачив місця де покояться людські душі, як бачив воронів, а також банальний скандал біля вокзалу. Та він зовсім не слухав мене, а все замотував метелика в свої тенета. Здавалось що метелик знову став лялечкою. Та інтерес до такого слухача в мене швидко пропав, і я пішов на кухню. Сівши за стіл я побачив журнал, який нещодавно на мене сильно вплинув. Це був журнал, про творчу інтелігенцію. Після тріумфу моєї пригодницької повісті, я зазнав нещадної критики за маленьке есе ”Монолог самогубці”. В наступну мить я вирішив знайти його та спалити, і нарешті забути про хвилини своєї ганьби. Перебираючи книги, зошити, блокноти раптово на підлогу випав один невеликий записничок в великим серцем на титульній сторінці. Це був той момент коли в мене в голові навіть думки не хотіли приходити. Я просто стояв та мовчки дивився на підлогу. На підлозі лежав особливий щоденник. Це був щоденник моїх стосунків. Кожного дня я записував в нього свої думки. Зазвичай вони не сильно відрізнялись один від одного. Це були найбанальніші слова кохання, та було там і виключення. Остання сторінка була вирвана, і на
наступній було написано “ Земля йде із під-ніг і прямо до тебе”. Стоячи в ступорі ще деякий час, я різко зірвався і продовжив шукати есе. Знайшовши його, я підібрав щоденник, взяв сірники і почав палити обидві книги. Я тихо спостерігав як сторінки починають жовтіти, а потім їх обіймає полум`я. Але сенс двох книг не зникав з голови. І врешті решт я осмілився на те що зробив головний герой есе. Я взяв стілець на якому ще недавно сидів та говорив з павуком. Потім взяв мотузку. Після цього у ванній розпакував пачку мила котре привіз з відпочинку. Подивився повільним поглядом на люстру в вітальні. Я завжди казав, що кожний раз як сонце заходить, воно вішається на моїй люстрі. Та люстра навряд допомогла б мені. Я згадав про перекладену, на якій я частенько займався, щоб тримати своє тіло в належній формі. Я поставив стілець, повісив мотузку, затягнув петлю, здвинув стілець і тихо повис. За дверима почув жіночий голос. Хтось почав стукати в двері. Та я вже не дізнаюсь хто то був...