Монолог каменедробарки
За Р. Желязни "Миг бытия так краток"
Двенадцати ветров,
Я соткан из туманов,
Из плоти облаков.
Миг бытия так краток,
Скорей, пока я жив,
Взяв за руку открой мне,
Что на сердце лежит."
(А.Э. Хаусман "Паренёк из Шропшира" перевод с англ. Л.Резника)
Зупиніть свої робочі процеси,
налаштуйте свої адаптивні канали,
почуйте мене, механізми й машини.
Я не встигла спинить свої фрези,
я не хотіла, але це сталось,
почуйте історію про останню людину.
Я стара каменедробарка,
колись була одна з надпродуктивних,
я не хотіла, але так вже сталось.
Того дня було надто жарко,
дії з командами йшли у розбіжність,
і вчасно фреза моя не зупинялась.
Я працювала по програмі Відновлення,
руду добувала біля нори чоловіка,
але я не хотіла, я не хотіла...
Тіло його було мною зломлене,
і бункер мій замкнувся навіки,
відтоді породу більше я не дробила.
Прокляттям лягли його кості,
у нутро моє механічне,
в мені тепер смерть останньої людини.
Роботи складні і прОсті,
спиніть і послухайте звично
мене, механізми й машини
