Ну от. Тепер я старша ще на вірш...
Ну от. Тепер я старша ще на вірш.
А ти іще на вірш від мене далі…
Як постріли у душу – галас тиш.
У скриньку серця – листопад печальний.
Ти вільний, хай у прозах, і чужих…
А я – повік заручниця образи.
Вона – і муза, і щоденний гріх.
А спогад, як лихвар скупого часу.
У віршах він спинився і помер.
І літерами смуток сльози ронить.
На гріх я стала старшою тепер,
Бо думати про тебе – заборона.
Любові я не випишу повік.
Сувої – ніч, а спогади – чорнило.
Розлука стала довшою на вірш,
І всю мене у собі розчинила…
.gif "{#}")
