Убили сина...
Убили сина. Гірко плаче мати.
За Україну він поклав життя.
Вітри по-вовчи залились виттям.
Убила звістка вибухом гарматним.
А чисті небеса мовчать трагічно.
Лиш – «мамо… мамо!» - квилить, як пташа,
Скорботна, та нескорена душа.
І «Сину… сину» - обізветься відчай.
Вставай, синочку! Скрізь весна буяє!
Та ні… Не встане. Міцно він заснув.
Зустрів хоробро кривду і війну.
Не плачте, мамо, він тепер у раї…
І знову правда кровоточить словом.
І знов на серці – невигойний слід.
Ніхто за мир даремно не поліг,
Їх кров цвіте трояндами любові...
