Я учителька. В школу заходжу тихіша за тінь…
з рубрики / циклу «А прийде пародист...»
"Ці даремні надії – не буду тихіша за тінь,
І ці сльози – не норма і зовсім не правило стилю.
Так, ми слабші одвічно за сотні природних створінь,
Але в нас є живучі, піднесені внутрішні сили..."
Я учителька. В школу заходжу тихіша за тінь,
Хоч до неї в цій ролі ніколи мене не просили…
І несе коридором ту сотню природних створінь,
Що дано їм живучі, піднесені внутрішні сили…
Я ще й мама. Невже оте чудо в зятисько піде?
Що йому «ігрек-ікс», як в житті є іще насолоди?
«Гей, створіння, тихіше! Бо зараз директор гряде!»
Ця істота багато чого узяла від природи…
Я колега. Сиджу на нараді, і никнуть серця.
Жовта кров, лінь холодна і очі волого-бездушні!
За успішність зібралися нас возлюбить без кінця!
Де поділися сильні? Куди подалися всі мужні?
Я жива! Я існую! Я хочу борінь і повстань!
Я ще натяки хочу ловить на кохання одвічне…
Але в зошитах мушу вдивлятись в таку філігрань!
Поминаючи в думці короткі слова пересічні…
Я людина. До дзеркала ходжу тихіша за тінь…
Де узяти копійку для створення власного стилю?
Де той дзвоник останній?
В яких він краях сновидінь?
Щоб у шортах відчути себе хоч на зоряну хвилю…
28.06.2014
.gif "{#}")
Браво! Наша Олечка - неперевершений талант! Гордимось! Любимо! І чекаємо вже в шортах і з поетичними новинками від себе! І Вас вітаємо на Порталі!!! Натхнень!