Навіки разом
з рубрики / циклу «Про долю»
Душа щира всі шептали,
Таку під ноги лиш беруть,
Вони про те певно не знали,
Життя її у тому суть.
Чоловіка щиро покохала,
В парі жили півсотні літ,
Уся округа лиш шептала,
Для неї він весь білий світ.
Не дав Бог діток – його воля,
Змирилась, якось треба жити,
Така напевно її доля,
Та є кого в неї любити.
Йшли роки, життя минало,
Відійшов у вічність чоловік,
Доброти менше геть не стало,
І так іде за роком рік.
Він біля неї, що казати,
Та невід’ємна половинка,
Вона лиш вміє так кохати,
Як не кохала жодна жінка.
м. Славута,
