Туман ставав в долині, ой, туман
Слова, текст пісні «Туман ставав в долині, ой, туман» Олег Буць
Туман ставав в долині, ой, туман,
І пісня дивна била джерелом.
Її співав вже сивий ветеран,
Вдивляючись сльозами за шолом.
А він сипів, і губи запеклись,
Про них, котрі лишились на стіні.
А я не знав, чи це було колись,
Чи просто в передранішньому сні…
А він просив за тих, без вороття –
Аби для нас не канули в ніщо…
А я вертав крізь сонце до життя…
І спів отой – про що він був, про що?
Кого згадав уже зі сторони
У своїй неперейденій імлі?
І що чекав і слухав від жони
У мить, коли валився до землі?
І як хрипів знеможений від ран:
«Свою гранату ти лиши мені…»
І як ішов всім серцем на таран -
Останній у пропаленій броні…
І як хотів отой, що мав снагу,
Вернуть над дахом рідне знамено…
І як зійшли на райдугу-дугу
Усі, що перші канули на дно…
І як безжальна падала зоря,
Нежданих відкупляючи синів…
Як дух під небом змученим ширяв…
Як голос нервом зірваним бринів…
І хоч уже відходив той туман,
Пробитим горлом він співав мені,
Мій сивий і примарний ветеран
На темній неприкаяній війні…
05.07.2014
