В майбутньому не буде як колись...
В майбутньому не буде як колись,
Коли безглузді вчинки ми робили.
І скільки у минуле не дивись –
Шляхи до нього ми давно згубили.
Вони десь обірвались. От біда.
Позаростали травами стежини.
А душу мучить нібито жада.
Й захочеться знеобачки ожини.
Захочеться так сильно у садок,
Де медом пахнуть алича і вишня,
Що мріючи зайдеш аж на куток…
Десь там блукала молодість колишня.
Десь тут плутали з нею почуття,
І відчуття надії і тривоги…
Минуло се. Й немає вороття.
Односторонні у житті дороги.
Побігти б нам до річки навпрошки,
Щоби пірнути сміючись воду…
І на гладіні хвилі й бульбашки
Хай викличуть колишню насолоду.
До біса і поважність, й сивина.
Най вітерець розхристує сорочку.
І як колись, завзятий сміх луна,
Й твої сліди на мокрому пісочку.
Й немов завмерло сонце угорі.
У синім небі чисто – ні хмаринки.
Сміються діти: "От, дають старі…"
А в оченятах заздрості іскринки…
