Туман ставав в долині, ой, туман

Слова, текст пісні «Туман ставав в долині, ой, туман» Олег Буць

Туман ставав в долині, ой, туман,

І пісня дивна била джерелом.

Її співав вже сивий ветеран,

Вдивляючись сльозами за шолом.

А він сипів, і губи запеклись,

Про них, котрі лишились на стіні.

А я не знав, чи це було колись,

Чи просто в передранішньому сні…

А він просив за тих, без вороття –

Аби для нас не канули в ніщо…

А я вертав крізь сонце до життя…

І спів отой – про що він був, про що?

Кого згадав уже зі сторони

У своїй неперейденій імлі?

І що чекав і слухав від жони

У мить, коли валився до землі?

І як хрипів знеможений від ран:

«Свою гранату ти лиши мені…»

І як ішов всім серцем на таран -

Останній у пропаленій броні…

І як хотів отой, що мав снагу,

Вернуть над дахом рідне знамено…

І як зійшли на райдугу-дугу

Усі, що перші канули на дно…

І як безжальна падала зоря,

Нежданих відкупляючи синів…

Як дух під небом змученим ширяв…

Як голос нервом зірваним бринів…

І хоч уже відходив той туман,

Пробитим горлом він співав мені,

Мій сивий і примарний ветеран

На темній неприкаяній війні…

05.07.2014