НЕ МІШКИ ТЯГАТИ?
з рубрики / циклу «А прийде пародист...»
Віктор Кучерук Сумління
Під розлогою вербою, На м’яких стеблинах трав, –
Я озерною водою Юне тіло омивав.
І в собі знаходив сили Бути сильним попри те,
Що дівча було безсиле Та довірливо-просте.
І в розмові, і в гримасах, Без вбрання і в убранні –
Без всіляких викрутасів Віддавалося мені…
Під розлогою вербою, На м’яких стеблинах трав, –
Я озерною водою Юне тіло омивав.
І в собі знаходив сили Бути сильним попри те,
Що дівча було безсиле Та довірливо-просте.
І в розмові, і в гримасах, Без вбрання і в убранні –
Без всіляких викрутасів Віддавалося мені…
Без усяких викрутасів
Доки сторож боки мне,
Десь на полі буряковім
Мій мішок чекав мене…
Я його тягнув додому,
Аж тріщала вся спина!
А щоб легше було нести,
Уявляв, що там – вона!
Обіймали юні руки,
Ноги несли навпрошки.
І довірливо у мене
Упирались буряки…
Дотягнув. І сів за вірша,
Як не в стайні – поміж трав –
Не буряк, а юне тіло
Із мішка я вивільняв…
І дійшло, що про дівчину,
Що піддатливо-м’яка,
Написати вірша тяжче,
Ніж ворочати мішка…
07.07.2014
