Не так, щоб вже дуже…
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Сиділа, дощами сполохана,
Дивилась навіщось у небо.
Не так, щоб вже дуже й закохана.
Не так, щоб вже й дуже у тебе.
Розвіялось марево зоряне,
Засліплені очі прозріли…
Не так, щоб вже дуже і зболена.
Хоча мені справді боліло.
Долини чекали під зливами,
Як в спокої дощ їх залишить.
Я ж так і не стала ревнивою.
Я так… Божеволіла в тиші.
Не так, щоб ми дуже й загралися,
Не так, щоб аж-аж захопились…
Життя – це ж як нитка. Соталася.
Й без натягу раптом спинилась.
Розлука, як гостя непрохана,
Залізла, куди їй не треба.
Я так і не стала закохана,
І, - що тут поробиш? Не в тебе.
