30.07.2014 02:31
for all
146 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Ницик Андрій

Я знаю: було що, я знаю: що буде.

Я знаю: було що, я знаю: що буде.

І тіні війни вже стоять на полях.

Куди ж ви йдете всі? Одумайтесь, люде?

Чи вчила історія вас на кістках?

 

Чи може не вчила, чи ви не хотіли

Дивитися сміло туди, де зима.

Лютує, рубає, морозить і вміло

Руйнує надії, за горло трима.

 

Бо ж краще не бачити, краще не чути.

Як впевнено й гордо крокує біда.

Вона ж бо далека. І на повні груди

Ще дихати можна, хоч серце стиска.

 

А серце — то світло, лампадка самотня, 

Котру не обдуриш, закривши очей.

Воно відчуває, воно — то безодня, 

Що дзеркалом є для усеньких речей.

 

Тож хто не послухає голосу грубки, 

Не скине мару, не розправить плечей, 

Той скнітиме вічно, а дикі голубки, 

Минатимуть дім його древніх речей.

 

Я знаю: було що, я знаю: що буде.

І тіні війни вже стоять на полях.

Якщо ти відкритий — то світ не забуде:

Ким є ти в житті, і де воля твоя.



20.03.2014

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 11.08.2014 03:52  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 

Дякую! 

 11.08.2014 03:51  © ... => Олег Буць 

Ух... Воно то так, але виходить, що в нашого народу немає виходу: або вчитися, або безслідно згинути в імлі історії. Сподіваюсь, що ми все ж перше оберемо. Хоча б цього разу. 

 01.08.2014 17:50  Олег Буць => © 

Історія вчить лише тОму, що вона нікого і нічому не вчить... 

 30.07.2014 10:14  Ірина Затинейко-Миха... => © 

дуже проймає...