Куди йдемо ми кожен Божий день
з рубрики / циклу «Чи( )є майбутнє?»
Куди йдемо ми кожен Божий день,
Минаючи провулки й повороти?
Куди йдемо ми? Скільки вже пісень
Лунало зі сльозами ночі проти?
І як прийшли туди, де зараз є?
І хто нас вів, хто зле шептав на вухо?
Що ми самі, що воля — то худе,
Безглузде та шкідливе серце духу.
А як ішли? Чи точно йшли? Чвалали.
Ледь підіймали ноги від землі.
Тож розпластавшись стрічкою хули,
Позадні підставляли передущих.
Дійшли нарешті. Вткнулись в кут глухий.
Розбили перші лоба й ніс об стіну.
“Куди несе вас?” — зловтішавсь котрийсь,
Із тих, хто ззаду дихав всім у спину.
Стіна стоїть: їй байдуже до нас.
Вона лиш вміє бути і брехати.
Що не кажи — вона вмикає бас,
Лякаючи й кидаючи за ґрати.
А час не жде. Він тче руно з кісток.
Криваве, димне, чорне та червоне.
Чи проросте з зерняти той росток?
Чи може ненародженим і згине?
19.02.2014
