30.07.2014 02:35

для всіх

268

2 | 2

 © Ницик Андрій

Коли нема землі — лишається лиш попіл

з рубрики / циклу «Чи( )є майбутнє?»

Коли нема землі — лишається лиш попіл.

Він товстим шаром змін всю душу огорта.

Змін, що псують життя, на старт даючи постріл, 

Тим, хто прийшов з мечем, не маючи щита.

 

Вони полюють вдень і ночі не бояться.

Під прихистком зірок, із сонцем в висоті.

Шукають вирву скрізь і де можуть дістаться

Всаджають лезо в плоть, до самої кості.

 

Аби посіять страх, невпевненість і відчай, 

Розпачливий стрибок з вершини прямо вниз.

Туди, де вже ніяк, ніхто… Ба навіть звичай, 

Котрий єднав народ, безславно згинув й скис.

 

Та поки є ще час, бо попелу ще мало.

Так, він гіркий, сумний, приніс багато ран.

Проте броня міцна, хоч й трохи заіржавла, 

Уберігати тих, хто сам тіка в туман.

02.04.2014