15.08.2014 00:57
© Оля Стасюк
Перші вранішні смуги
з рубрики / циклу «Не хочу стояти осторонь (Революція гідності)»
Перші вранішні смуги послали сигнали за обрій.
Буйноцвіті Карпати струснули краплини із вій.
Ти чого, моя земле? Все буде на диво добре.
Буде вільним назавжди замріяний голос твій.
Трохи йде вже на злам войовнича духовна криза,
Трохи хочеться людям вже ЛЮДЯНОЇ краси.
Кожна спалена шина постала в серцях антифризом –
Тож вони не схолонуть в ніякі уже холоди!
Знаєш, місяць сьогодні такий – ніби дивиться в душу.
Перипетії дня він давно відігнав аж за плай.
Я... А що я? Отим, за кордоном, нічого не мушу
Ні зробити, ані написати, ні мовити, знай!
Краще вирву із серця залюблену в радощі пісню,
Краще вже я зрекусь полум”яних осінніх Карпат.
В нас і вранішні смуги із ними – такі уже різні!
Їхні сплять на верхівках, а наші крайнебом горять.
