Кохання – міф
А ти як літній грім ввірвався
В моє життя. Сполохав зграї мрій,
Із серцем, наче вітер з листям грався,
Налив, неначе дощ калюж, надій.
До тебе я жила єдина в світі,
І після тебе друг мій – самота.
В мені ніколи вже не буде літа,
Бо той єдиний – ти, а я – не та.
Кохання – вигад божевільного поета,
Є спільна звичка, радість, відчуття,
Є пристрасть, та вона, немов комета
З’явилась пропала із життя.
Кажи мені як звик чи як жадаєш,
Набридла? Без образ і слів втікай.
Та не бреши про те, що ти кохаєш,
Кохання міф для дурнів, пам’ятай.