І ТАКІ БУВАЮТЬ СВІТЛОФОРИ
Михайлик запізнювався до школи. А тут світлофор червоне око показав: вулицю переходити не можна! Хлопчик зирк – праворуч, зирк – ліворуч: близько автотранспорту не побачив. Тож хотів був дорогу перебігти. Але і півкроку не зробив, як почув:
– Куди?!
Це для Михайлика прозвучало так несподівано, що він закляк на місці.
– Що, хоробрий?!
– Хто говорить? – поцікавився хлопчик.
– До тебе звертаюся я, Світлофор твій.
– Х’ха!!! Світлофор!.. Тю!.. Не вірю.
– А дивись, як я моргати вмію! – мовив Світлофор і заблимав почергово усіма своїми кольорами.
Хлопчик аж зачарувався.
– Повірив?
– О-о, так! – захоплено підтвердив Михайлик.
– Ну, добре. А тепер іди. Гарних тобі оцінок! – побажав Михайликові Світлофор і ввімкнув йому зелене світло. А перед цим усьому транспорту, що перетинав вулицю, він показав червоне після попереджувального жовтого. Мовляв, зупиніться, бачте: розумний хлопчик прямує за знаннями. Це для мене, Світлофора, вагомий привід показати йому світло зелене!
