ЖАДІБНІ ТАРІЛКИ
Мама насипала до тарілки каші, запропонувала синочку. А він навідріз відмовився, хоча й голодний. Відтак мама налила до іншої тарілки супу – гаряченького, духм’яного, смачного. І від нього хлопчик відмовився. Не забажав він і вареників. Ну, такий він вередун! Вередун, можливо, через те, що знав: мама виконає всі його забаганки, і поки не обставить його кількома тарілками зі свіжими стравами, він їсти не почне.
Так тягнеться віддавна. Але цього разу…
Тільки синок захотів, щоб мама щось подала у п’ятій тарілці, як перша тарілка сказала:
– Щиро дякую!
І на очах у хлопчика-вередуна почала жадібно, приплямкуючи, їсти кашу. Услід за нею з неабияким апетитом змегелила суп друга тарілка, за нею – вареники – третя!.. Поглинати їжу взялася вже й четверта.
Хлопчик схопив останню.
– Не дам! Моє!.. Моя!.. Не дам! Я!.. Я!.. Я їстиму! – затараторив він, почавши жадібно їсти навіть не дуже смачну щойно розігріту їжу та з жахом і цікавістю поглядаючи на пусті тарілки.
А ті запитують:
– Більше не вередуватимеш?!.
– Ні-ні! Не буду. Обіцяю! – запевнив хлопчик, продовжуючи з великим апетитом наминати страву з останньої тарілки і боячись, якби й вона, перейнявши приклад інших, не почала їсти разом з ним.
