Вогненноока донька Прометея
з рубрики / циклу «Осінні барви дощові»
Вечірнє сонце світить дуже кволо,
Немов востаннє п’ють його алеї.
Десь ходить світом Осінь сивочола,
Вогненноока донька Прометея.
Вона, як батько, знов прийшла невчасно,
Вогонь живучий принесла з собою.
А людям треба ще липневе щастя,
Кохання треба, щоб лилось рікою!
Навіщо Осінь їм, незвана гостя?
Вона ще більше, ніж занадто рання…
Заснув на призьбі ж Липень срібнорогий,
Проспав своє замріяне буяння.
Біжать хмарки на темнім видноколі,
Дощі в одне зливаються з ріллею…
Моя чарівна Осінь сивочола!
Нам знов не треба іскра Прометея.
