Поранений
Никає шпиталем костомаха,
Тиха, непомітна, не страшна…
Не гримить не брязкає косою,
І до мене ще не підійшла…
Йти за нею, мабуть, і зарано..,
Побратимів багатьох нема,
Я ночами з ними розмовляю,
У вогонь ми йшли не задарма!
У вогонь я мрію повернутись,
За себе і друзів йти вперед,
І вони в бою мене прикриють,
Краще ніж броньований жилет.
Приготуйся, костомахо-пані,
Ще тобі багато працювать..,
І живі й полеглі, ми – єдині,
І такий народ не подолать!
