Небо
Блискало небо й гриміло,
Падало важко дощами,
Бурею стрімко летіло,
Тяжко стогнало лісами.
Я пригадав сорок сьомий,
Хату, долівку із глини,
Стукає хтось невідомий,
Просить шкоринку з хлібини.
Мати, від голоду пухла,
Каже – нічого немає,
Є картоплинка протухла,
Син її вже доїдає.
Щось за дверима упало,
Ми каганець потушили,
Щось страшнувато нам стало,
В Бога пощади просили.
Вранці, як двері відкрили,
Дядько лежав у шинелі,
Матір покинули сили,
Ледве дійшла до постелі.
Збіглись сусіди до хати,
Дядька чужого сховали,
Я, ще маленький, і мати
Вижити щастячко мали.
Небо громами лякає,
Бурею трощить хатини.
Мабуть, воно ще не знає
Силу терпіння людини.
Нині молюся щоднини –
Боже, дай хліб нам сьогодні,
Вибач нам наші провини -
Є серед нас ще голодні.
