Вечорами
Сиджу, міркую вечорами,
Ну, що зробилося із нами,
Де наших мрій прекрасний час,
Коли цей світ радів за нас.
Що ми беремося за справи
Для блага всіх, а не для слави,
А ми, красиві й молоді,
У себе вірили тоді.
Що ніпочім нам перепони,
Старезні грізні забобони,
Ми кращим зробимо цей світ
І в нім залишим добрий слід.
Ми вірили – так жити треба,
Та курка лиш гребе від себе,
І ми гребли в своє кубло
І добрих мрій як не було.
Сміється доленька над нами,
Що стали ми речей рабами,
Бо все нам мало, все гребем,
Для цього, певно, і живем.
Вже юнь вчимо як жити треба,
Що нині кожен сам за себе,
Що тільки Бог один за всіх,
Беремо мрійників на сміх.
Бо смішно бачить загребущим,
Як хлібом діляться насущним,
Що хтось турбується за люд
І вірить в Божий правий суд.
Сиджу розтерзаний думками,
Навіщо стали ми рабами,
Навіщо зрадили себе,
Мене за душу це шкребе.