ДУША РАДІЛА ДНЮ І СОНЦЮ
― Отак іди, дівчино, по отій дорозі, ― водій зупинив автобус і махнув рукою у бік. ― До потрібного тобі села кілометрів чотири. Воно вважається безперспективним, та й до того ж у чорта на куличках, маленьке… Тому рейси до нього давненько відмінили. Виходитимеш, чи ні?
― Авжеж. Подруга чекає.
І ти попрошкувала, радіючи погожому дню і близькій зустрічі з подругою. Щоправда, трохи спантеличили оті згадані водієм кілька кілометрів, які треба продибати дорогою, що, з усього видно, простяглася нелюдними місцями. Та й подруга, як обіцяла, чомусь не зустрічає.
Але всі ці підозри ти одразу геть відкинула через те, що сама ж сіла до автобусу, що вирушав дещо раніше від обумовленого з подругою. А щодо того, що її село розляглось не на людній трасі, вона не сказала, бо сподівалась зустріти на своєму моторолері. Тепер ти здогадалася, що та мала на увазі везти до дещо віддаленого від автостради свого села.
Ну, таке буває. Хтось з кимсь наче й домовляються зрозуміло й переконливо, та згодом з’ясовується, що якраз про найважливіші подробиці й забули. Ці думки лише зароїлися у твоїй голові та й щезли.
Можливо, їхньому розгортанню завадив легковий автомобіль, що мчав назустріч, та якось не впевнено, з вихилясами. Дорога хоч була й не вищої якості, але без ям. Авто ж їхало, наче оминаючи якісь невидимі ями. Ти, занурена у свої думки, на підсвідомості здогадалася, що, ймовірніше за все, за кермом ― п’яний водій. Тому зійшла обіч. І лише, коли машина прошмигнула повз тебе, помітила, що у ній було молодиків мов кільки в банці. І всі, певно, під градусом, бо кожний намагався тягнути свою пісню і по-своєму.
Ти навіть зітхнула... Перевела дух в тому сенсі, що автомобіль, оминувши тебе, поїхав далі, у бік траси…
«Певно, кудись далеко», ― подумала.
Спершу дорога тяглася між ланами, і ти милувалась ними, згадуючи розповідь подруги про свого нареченого. Та з гордістю розповідала як він її любить, який хороший селянин: на чому тільки не може працювати ― на всі руки майстер. Це, мовляв, він, її коханий, заради неї і сіє і скородить, і врожаї на комбайні збирає. Торік заробив на славу ― автомобіль придбав. Ти тоді якось не здогадалася запитати: «Автомобіль купив, а мене збираєшся зустрічати на своєму моторолері?» Не поцікавилась… А, можливо, й правильно зробила, інакше було б грубо й нетактовно. Та ось зараз, йдучи дорогою між ланів, а далі он буде — між лісу, подумала ще раз про отой нюанс. Однак знову знайшла виправдання тому: ще не одружились. Тому й зазіхати на машину свого судженого вона не має права. Хоча, разом з тим, скільки разів подружка хизувалася: наречений сказав, що машина як його так само і її.
Ти якось і незчулася, як те ж авто з хлопцями неподалік розвернулося і догнало тебе. Іншим разом компліменти на зразок твоїх ідеальних ніжок, витончених рук, римського профілю і нечуваної краси волосся тобі припали б до душі. А зараз стривожили. Ти мимоволі, не замислюючись, глянула уперед: чи ніхто не їде…не йде… Катма! Трохи посміхнулася хлопцям, з тим тільки, щоб озирнутися: можливо, ще якісь люди наздоганяють, тверезі? Ні!.. Нікого... Глянула праворуч-ліворуч, щоб, у разі чого, тікати. Та куди там ― обабіч ліс. Їх четверо, наздоженуть. А те, що у молодиків щодо тебе були погані наміри, ти здогадалася одразу: і по тому, що були добрячим градусом, і по тому як хтиво обмацували тебе поглядами, і по тому як саме затеревенили до тебе.
Вони зразу почали запрошувати тебе до машини. Ти ж зволікала час, віднікуючись, мовляв, тебе укачує і все таке, а тим часом озиралась назад, вдивлялася у шлях попереду: чи ніхто не з’явиться?
― Хлопці, та я вже не можу терпіти, дивлячись на таку вроду! ― сказав котрийсь. ― А ви можете? Таку дівчину — та на руках носити! Але спершу треба б занести до машини!
Авто зупинилося, вискочили хлопці, взяли тебе на руки й заштовхали до салону.
Ти спробувала було вирватися. Куди там! Одні їхні клешні закрили тобі рота, інші, обмацуючи твоє тіло, вмощували його посередині заднього сидіння.
У твоїй голові аж запаморочилося. Ну все! Попалася! Через свою наївність попалася… Через свою довірливість, простодушність…
― Куди? ― запитав у напарників той, який за кермом.
― Сухий, краще на… на… шу, на на-а-ашу галявинку, ― порадив котрийсь.
І водій різко крутнув кермо у бік лісової вузенької просіки.
― Амбал, а ти подивись-роздивись, чи гарна дівчинка?
― Смакота-а!..
― А яка твоя думка, Гнусавий?
― Я ще її не дегустував. Не знаю…
Невдовзі машина заїхала у хащі, посеред яких, справді, була невелика галявина — з імпровізованою альтанкою, серед якої стояла висока колода, а навколо неї лежали дрючки для сидіння. Така мирна картина могла б навіть заспокоїти тебе. Однак, від того, що ти побачила неподалік, могла би втратити і свідомість. Ти її не втратила. І, можливо, саме через те події розвивалися на твою користь, однак про яку ще не знала.
Тебе вивели з машини, і тут же хтось хотів був накинутись на твоє тіло, прагнучи негайного кохання. Але іншим це не сподобалось: чому, мовляв, не я перший?.. Відтак вирішили кинути жереб. Поки вони кидали жереб та запитували один в одного, чи хтось з них часом не сифілітик, у тебе визрів план втечі, хоча ти й не могла передбачити, що він здійсненний. Ти просто вирішила діяти, використати усі шанси, які тільки можна.
― Хлопці, ви ж хочете, щоб усе було красиво? ― звернулася ти до них, і правильно зробила. ― По дорозі ви згадували, що от як добре спостерігати за манекенницями на подіумі. А хтось з вас навіть сказав, що якби ті манекенниці та ще й оголеними ходили ― ото було б класно.
― Ну?!. Шшшо далі?..
― Гнусавий, не перебивай… Хай рєчє, в натурі, ― сказав Амбал, після чого на нього напала несусвітня гикавка. Його на очах оковита остаточно розвезла і він не сів, а повалився на траву.
Ти правильно подумала, що одним умовно менше стало.
Тут, на галявині валялися численні порожні пляшки з-під спиртного, різне сміття… Все це нагадувало, що саме тут вони зовсім недавно розважалися.
― От я давайте і буду для вас наче тією манекенницею, про яку ви так мрієте, ― запропонувала ти. ― А ви спочатку отут повсідаєтесь і дивитиметесь. Якщо сподобається якийсь мій номер ― вдавайтесь до оплесків.
Це ти говорила мало сподіваючись на успіх, тому що хоч Амбал і не був готовий до любовних утіх через те, що надміру нализався і тепер тільки гикав та сопів. А от інші ладні були щохвилини налетіти на тебе, тим паче, що жеребкування вже визначило їхню послідовність у коханні з тобою.
― А я хочу видовища… ― запропонував ще один, який здебільшого мовчав до цього.
Через силу, але інші погодились.
― Тільки ти того… швидше роздягайся! Братани, поаплодуємо-о-о!..
Один з них тримав щойно відкриту пляшку горілки. Ти її якомога ввічливіше попросила. Відтак поналивала у паперові стаканчики по самі вінця і попригощала своїх викрадачів. Як не дивно було для тебе, але це їм дуже сподобалось, й усі повипивали до дна. Твій розрахунок був простим, правильним, хоча й ризикованим. Ти сподівалась, що інших від горілки при такій спеці розвезе остаточно. Потрібен був лише час, небагато часу.. Тож ти й відійшла на деяку відстань, щоб хоч зробити вигляд, що роздягаєшся, а там улучити момент ― і чкурнути. Адже ти запримітила з протилежного боку рятівну стежку. Вони — п’яні, ноги у них уже підкошуються ― не наздоженуть. Автомобіль же серед таких хащ — зайва морока для них.
― Ну ти, королево Шантеклєра, давай працюй, а то на тобі почнемо працювати ми! ― рявкнув хтось.
Тобі нікуди було діватися. Тож і почала демонструвати свій костюм Єви, завбачливо поклавши одяг у протилежний від хлопців бік. Такого дивного тіла вони вочевидь ще ніколи не бачили. Хтось з них поривався до тебе, але інші зупиняли, хапаючи його то за руки, то за штани, то за ноги. Той усідався, на деякий час заспокоювався. Тоді на якогось іншого нападало бажання бути зовсім поруч з тобою.
Але зрештою твої викрадачі вирішили досмоктати дорогоцінну рідину. Стали розливати і на деякий час втратили пильність. Хтось дивився як йому наливають: чи не обділять? Хтось повернувся боком. А ще хтось ― і зовсім спиною.
Ти відчула: це шанс! Відтак схопила одяг і щодуху дременула по тій стежці, що запримітила раніше, мимоволі згадавши, що у школі і виші ти завжди бігала найкраще за всіх, навіть маєш спортивні нагороди.
Сама себе підганяла:
«Давай, призерко, мчи! Хоча у такому «спортивному» костюмі ти ще ніколи не бігала!..»
Яке ж було твоє здивування, коли ти, гадаючи, що відірвалась від можливого переслідування, і можна бодай на секунду перевести дух, озирнулася і помітила за собою погоню. Щоправда він був, здається, один. П’яний-п’яний ― а, бач, який спринтер! Тож тобі нічого не залишалося, як пришвидшитись. А куди бігла – не знала. Гукати про допомогу? А хто почує?..
І, раптом, ліс різко закінчився. Ти побачила шлях. Що ще за шлях такий? Але добре, що такий — асфальтований. Лише треба одягнутись би. Озирнулась ― а той «спринтер» все ще гониться. Тому ти метнулась далі, узліссям понад дорогою, уздовж її, на ходу одягаючись як заманеться, тим паче що уздріла якийсь рух на дорозі, можливий порятунок. Відтак вискочила на узбіччя дороги і побігла назустріч… Чому? Ще й не знала чому…Інстинктивно… Озирнулась назад ― наче немає переслідувача. Тож хоч трохи стишила біг, щоб якось перевести дух. Почала піднімати руки і махати ними, щоб той, хто їхав тобі назустріч, пришвидшив їзду, зрозумів, що потребуєш допомоги.
Справді, у твій бік з досить крутого ухилу котився моторолер. Їздок на ньому, певно, старанно пригальмовував. Але, побачивши твої недвозначні рухи про допомогу, відпустив гальма, і моторолер за мить був уже поруч.
― Господи, що трапилось подружко?! ― знімаючи шолом, запитала дівчина.
Тобі не вірилось, що це була твоя подруга.
― Допомо… жи… Там… там… Їх четверо!.. Хо… хотіли мене… Я… я… тікала… За мною гнались… Женуться!.. Ой… Я йшла до тебе… Мені-і страшно-о… Поїхали…
― А-а-а! Ось де наша розвага! Хлопці зачекались, а ти тікаєш… тік… ті…― вигукнув той «спринтер», який гнався за тобою. Але, побачивши дівчину з моторолером, осікся.
Нерівна місцевість, кущі поблизу дороги, безшумний моторолер, а також неймовірне бажання хлопця догнати бранку стерли його обачливість і пильність. Тому він, не помітивши моторолера, як Пилип з конопель, вискочив на дорогу, начебто безлюдну…
― Коханий, ти?!. О-о-о!.. О-о-о!.. Кого я бачу?!. І. Зрештою, що це було?!. Чому такий спітнілий?.. Гнався? За ким? Чому?.. І чому хитаєшся?.. Ні-і, ти вже не коханий… ― лише й мовила твоя подруга.