05.09.2014 07:37
for all
311 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Микола Васильович Снаговський

ВАРЕНИКИ НА ДЕРЕВАХ

Дмитрика й Надійку, нарешті, покинув міцний сон, що спочивав разом з ними на духм’яному трав’яному матраці. Дмитрик трохи меншенький за сестричку, тож днем раніше, прокинувшись, завередував перед мамою:

- Ти казала, що на дачі вареники найсмачніші…

- А воно так і є!

- Де є? Їх немає.

- Тож спершу мені треба ж було нарвати вишень, сливок, порички, смородини. А потім уже ліпити вареники.

- А-а-а, я таку дачу не люблю! Відвези мене геть з такої дачі…

- Якої «такої»?

- Буду я ще чекати, коли ти наліпиш та звариш тих вареників. Я думав, що вони на деревах ростуть. Від вареників з… з… вареничних дерев я хочу стати сильним як брати Клички, високо стрибати з жердиною як Бубка і спритно грати у футбол як Андрій Шевченко…

- Будеш і як перші, і як другий, і як третій, - заспокоїла тоді братика Надійка.

Їй у голову спала несподівана ідея. Яка? А ось!

- Прокидайся-прокидайся, Дмитрику! Сон уже втік! – сказала Надійка.—Ти поглянь, на що він просив звернути твою увагу: на нашій дачі є і… вареничні дерева. Просто ти вчора їх не помітив, тому що порався з мамою на городі.

Дмитрик знав, що сестричка ніколи не бреше. Тож як зіскочить з духм’яного трав’яного матрацу та як витріщить очі, та поглядом по саду – зирк-зирк! І бачить!.. О-о! такого ні він раніше, ні ще ніхто не помічав! Дмитрик побачив, що на деревах висять не вишні, сливи, на кущах – порички, чорна смородина, а вареники. І - треба ж таке! – на сливах – найбільші, якісь пузатенькі, на вишнях – дещо менші, півмісяцем, з мереживом по краях, а на тоненьких гілочках смородини і поричок – маленькі, теж відмінні одне від одного.

- І що, їх можна їсти?! Ух, ти-и-и!..

- Авжеж! – запевнила Надійка.

Дмитрик хотів був кинутися зривати та їсти вареники з вареничних дерев та кущів. Але сам згадав, що треба умитися, почистити зуби. Після чого на радощах він ще здогадався побігти до мами на город повідомити новину. Відтак про неї почули й усі дачники.

- Мамцю! Мамцю, наша дача найклаща! Тільки у нас є такі делева – валеничні. Не плодавай її. Я у всьому тобі допомагатиму, бо тепел я точно знаю, що буду сильним, кмітливим і здібним як наші найклащі сполтсмени…

Мама тільки щасливо посміхалася, слухаючи синочка. Але чи не у найбільшому задоволенні перебувала Надійка, тому що її план умовити маму «зробити дерева на дачі вареничними» успішно здійснився: Дмитрик дачу полюбив і обіцяв бути працьовитим!  

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 05.09.2014 09:49  Якобчук Павло => © 

Смакота