10.09.2014 22:23
© Тетяна Чорновіл
Вісник
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Як місяць тишу блідо скнів
За часу видимість туманну,
Явився вісник сплеском снів
В мого чуття тремку оману.
Змагався з несусвітним злом,
Кур’єр із надтонкого світу,
Щоб просочити крізь розлом
Безцінну вість несамовиту.
Все звичне: плащ і капелюх,
Та в силуеті – щось знаменне.
Ні звуку з уст не ловить слух,
Я ж відчуваю – вість у мене…
Її зумію осягти,
Тож вісник виконав завдання.
З уст – усміх тільки. Час іти,
Бо в хмарах сіється світання.
В свій світ імлою заборон
Пішов через досвітні тіні,
Лиш галас збуджених ворон
В плаща долинув тріпотінні.
