Тулилось небо до землі
з рубрики / циклу «Про долю»
Тулилось небо до землі,
Із відчаю гриміло,
Лились у вись сумні пісні,
Так жалібно, несміло.
Злились в єдине сльози й грім,
І материнська туга,
Лунає скрізь церковний дзвін,
По трупах йде катюга.
Кров ллє немовби одурів,
Всім світом він проклятий,
Багато лиха наробив,
Зажерливий, пихатий.
А людські сльози не вода,
Відомо всім давно,
Це дуже істина проста,
Що зло породить зло.
Бог бачить, чує він, не спить,
Прийде ще його кара,
І клятий ворог затремтить,
Під ніж піде отара.
Тулилось небо до землі,
Вкривало її рани,
Кричали з жалю журавлі,
Летіли в вись ключами.
м. Славута,
