Так сумно
Так сумно робиться мені,
Що вже минають кращі дні,
Затихли радісні пісні,
Троянди вщухли запашні,
Що вже не радує життя,
Що всіх чекає забуття,
Чи ти старий, чи ще дитя
Надії марні й почуття,
Усе розвіється у прах,
Як нині на моїх очах
Всі йдуть й зникають назавжди
Й більш не вертаються сюди.
Мо` хтось за сотні тисяч літ
Повитяга кістки на світ
І буде думать і гадать
Як їх докупи поскладать
І може вийде дивина,
Яка жила колись, хто зна,
Й не знати думала вона,
Була весела чи сумна.
Й напише археолог так –
Прадавній це якийсь бідак,
Вони вже вимерли давно,
Таких не бачимо й в кіно.
І згодом археолог цей
Кістки направить у музей,
Щоб зберігались у віках,
Вивчали час наш по кістках.
А може буде і не так.
Зітре у порох вічний час
Все, що нагадує про нас.
Тож сумно робиться мені,
Бо вже спливають наші дні,
Затихли радісні пісні,
Троянди вщухли запашні
І я уже не на коні.
м. Київ, 28.08.06.