Байка про козу
з рубрики / циклу «Про долю»
Коза довго міркувала,
Як на світі жити,
Самих діток залишала,
В поле йшла косити.
Козел в гори десь майнув,
Волоцюга ж клятий,
Про дітей давно забув,
До гульок завзятий.
Нагодилась тут свиня,
Гарна з виду пані,
«Це все, кізко, маячня,
Є всі в мене дані.
Гувернантка я, і крапка,
Дам усім я лад,
До дітей є в мене хватка,
Гарний ж у вас сад».
Коза швидко за ворота,
А свиня за діло,
Рила їй зовсім не шкода,
Все уверх летіло.
Тут порядок навела,
Та в хату майнула,
А натура то крута,
Хрюкнути й забула.
Козенята з переляку,
Повтікали з хати,
Дам ще тут для всього ладу,
Не буду дрімати.
Каструлі усі вверх дном,
В мішку муку риє,
Пудрить рило перед сном,
Все кругом біліє.
Лягла спати як годиться,
З пуху то перина,
Щось погано на ній спиться,
Впріла геть вся спина.
Водні процедури час
Для неї приймати,
Тут справжнісінькій атас,
Не хватило й хати.
Вода бігла за поріг,
А свиня вищить,
В хату тут козел забіг,
З ляку весь тремтить.
«Де коза, і козенята?
Що це за створіння»?
З виду, мов не його хата,
Дай, Боже, терпіння.
Він рогами свиню трісь,
В наступ пре щосили,
«Клята, пані, стережись!»,
Аж собаки вили.
Козел довго мізкував,
Та за розум взявся,
Марно щастя десь шукав,
І сім’ї цурався.
Коза в нього господиня,
В хаті й на огороді,
Не така як те створіння,
Що завжди у шкоді.
м. Славута,
